Home / Books / The Arts / Reference , Genocide , Human Rights , Latest / The Turkish genocides

Турецький геноцид

Rolf Slot-Henriksen

Translation into English by Henrik Ræder Clausen
Published by Foreningen Dansk Kultur, www.danskkultur.dk
Dedicated to the memory of those who suffered and died during these events.
This document is freely redistributable.

Contents

День

The idea of establishing an Osmannic empire………………………………………………………………….6
The fate of
The Sultan Abdul Mejid
The Macedonian Speech by Georg Brandes (1902)…………………………………………………………11
The massacre on the Bulgarian population…………………………………………………………………….12
Lecture by Georg Brandes in Berlin February 2nd 1903………………………………………………….13
The genocide against the Armenians, 1875-1876……………………………………………………………16
Карен
The genocides in the Osmannic Empire 1908-1918………………………………………………………..25
A change in Muslim
Where did the deported
Eyewitness accounts of the massacres 1915-1918…………………………………………………………..32
The massacre on the Greeks 1923…………………………………………………………………………………38
The final elimination of the Greeks 1955………………………………………………………………………39

The day of the Armenians

April 24th marks the 'Crystal night' of the Armenians. This is the day when the government of Turkey initiated the genocide of the Armenians in East Anatolia. 1.5 million Armenians were killed by the Turks in 1915 and 1916 in their attempt to destroy Armenia. Only in a smaller enclave in Caucasus did the Armenians survive, as well as in various pockets in the Middle East outside the reach of Turkey. But the Turkish state has since 1915 systematically lied to its people about this genocide. And the various international partners of Turkey have turned a blind eye in this matter. In some circles it has even become politically correct to ignore this.

In his speech in Obersalzberg on August 22nd 1939 Hitler told his army leaders with respect to the pending invasion of Poland: “Who today talks about the Armenians?” In other words, the brutality of the Germans would quickly be forgotten. And that would probably have been the case had the Germans won the war. A non-admitted crime becomes an incitement to others to commit similar acts, which we've seen both in the 40′s in Europe and in the 90′s in Africa.

When the Canadian parliament in 2004 declared that the Turkish killing of the Armenians in 1915 constituted genocide, the Turkish government sent a strong official protest to the Canadian parliament.

The Armenian day on April 24th should be turned into an official holocaust memorial day, and the Turkish genocide of the Armenians should be internationally recognized and condemned. It should no longer be permitted to let Turkey get away for free from their genocide on the Armenians. Turkey must be forced to publicly condemn the genocide on the Armenians in 1915, abroad as well as at home.

A fundamental problem here is that genocide is permissible according to Islam. In the Quran, Sura 4:91, is a recommendation of genocide on people who refuse to become Islamic. Turkey must also here be forced to distance itself from Islam.

Niels Erik Søndergård
Rasmus Rasks Allé 95
5250 Odense SV

Introduction

'Genocide' is a concept that most people associate with the two large ideologies of the 20th century, communism and Nazism, who in termination camps, through hunger and deportations killed millions and millions of individuals. In particular the dreadful fate of the Jews comes to mind in the context of genocide. But others were also on the list of groups to be extinguished for their religiousness rather than their ethnicity. In the Soviet Union millions were killed for the sole reason that they were Christians. Of the originally 40.000 churches so many were closed or destroyed that at a time only 40 churches were active in the Soviet Union. And for Nazism, in particular Catholics were hated. In Poland alone, one third of the priests, monks and nuns were murdered. Even the Catholic bishop of Berlin was shot.

Третій великий "змін", який стоїть за серією геноцидів яких мало хто чув, є іслам. Хоча будучи релігією, воно в той же час великий звід законів і системи для суспільства. З інститутом ісламського халіфату і в результаті ісламських завоювань, один народ за одним були знищені. Геноцид слід геноциду, зокрема, на завоювання індуїстських і буддійських районах, де мільйони були безжально вбиті. Ця брошура буде стримувати себе в геноциді, який відбувся в районі турецького халіфату останнім часом, зокрема 1875 року по 1955 рік. Тут, зокрема, геноцид вірмен виділитися, і через бездіяльність європейських країн. Але і геноциду проти македонців, болгар і греків будуть покриті.

Джерела вибрали як можна більш широко: від Ернеста Хемінгуея на Георга Брандеса в данській героїня Карен Jeppe, який працював за себе вмираючого вірменського народу. Крім того є рахунки з німецької, англійської та німецької консулів і офіцерів, а особовий рахунок звірства невелика вірменська дівчина пережила під час одного з вірменських марші смерті. Історія вірменської Serpouhi дівчина у своїй простоті і терору так схопивши, що він показує широту звірства, які мали місце.

Мої старанні дослідження після широкого джерел привели мене читати жахів я не вважалося можливим. І я не соромлюся, заявляючи, що багато сльози були вирубані під час написання цієї книги.

Ідея створення Osmannic імперії

За останні 30 років хвилі іммігрантів з ісламських країн хітів берегів Європи. За цей час тільки Данії бачив створення десятків організацій, які хочуть відновити ісламську імперію, турецький халіфат, який постановив, основних частин Європи, включаючи Угорщину, Крим, Сербії, Боснії і Герцеговині, Албанії, Румунії, Болгарії , Греція, Кіпр і частини України.

Сьогодні в Берліні з населенням не менше 250 000 турків і перетворився на столицю багато турецькі ісламські рухи, які хочуть знову встановити халіфат. Частка турецьких фундаменталістів швидко зростає в Європі, в даний час 3,5 мільйона турків у Німеччині і 100 000 в Данії. Те, що ряд конкретних радикальних фундаменталістів росте можна побачити в Данії, де Mille Gorus під назвою DMGT тепер має 46 філій в Данії та за підтримки міських рад у Хельсінгер і Орхусі, почали працювати над новою мечеті і Школа відповідно, де ненависть до немусульман доглянуті.

Рух «Нові Osmanners", ще турецько-ісламського руху прагнуть до
відновлення халіфату, мають свої європейські штаб-квартири в Берліні та щойно випустив папку з цим вмістом, що описують побудову нової європейської Osmannic імперії відповідно до інструкцій з Корану:

"Osmannic імперія була імперією віруючих, які досягли світового панування. Їх великий терпимість і повагу до своїх побратимів люди до сих пір зразком для наслідування і абсолютно видатний у всіх імперій в історії світу. Вона ніколи не репресовані або знищені будь-яким. Вони навіть встановити інші, що перебувають під їх захистом, поважати їх високо, і прагнув дізнатися все хороше від них, не заподіявши шкоди собі. Вони дозволили підкорених народів зберегти свої традиції в світської і релігійної життя, і навіть стверджував, церков християн. Osmannic імперії застосовуються накази Аллаха в повсякденній практиці, а не відмінності між приватною віри і громадській сфері. Султан не егоїстичної, як і імператорів древніх часів, але без егоїзму обслуговували тільки свого народу ".

"Osmanners були мусульманами. Вони практикували істинного Ісламу сповнена любові і терпимості, повні поваги до інших людей, честь і багато інші гарні якості, які в демократичних повністю втрачені. Вони поважали євреїв і християн за те, що дуже віруючим ... "

Крім того, інформація папку "Нова Osmanners International" говориться:

"Це іслам не поширювався мечем і вогнем науково реалізації. Вихід викликаних голодом і змінами клімату на півострові арабського є причиною його поширення, абсолютно не релігійні війни з боку ісламу. Капіталізм і його демократичні країни з єдиною метою, щоб покрити проблеми, відвернути увагу громадськості, завісу правди і мовчати про це. Демократія дає погані сил можливість отримати владу, щоб маніпуляцій, корупції, егоїзму і злочинів розширюється за допомогою політики і суспільства в цілому без будь-яких шансів на уряд, щоб запобігти цьому. В Osmannic імперії все було зовсім інакше. Тому ми з новою халіфат за зразком чесноти Osmannic імперії ".

Джерело: Центральний офіс нового Osmanners в Європі, Bellermanstrasse 95, Берлін.

Доля Вірменії

Після того, як Мухаммад 622 року нашої ери був захоплений і загасили одне плем'я за іншим, його наступниками, халіфа, пішли після того, як в сусідніх країнах. Уже в 7 столітті араби розграбували Вірменії вперше. Для тривалого бої між Східної Римської імперії та ісламу для управління цією частиною світу. Мусульманські армії просунулися по крупицях, і в кінцевому підсумку вірмени не було ніяких шансів. Після завоювання Amorium в 781 році нашої ери, халіф аль-Mitasim наказав ув'язненим на аукціоні далеко в пучки по 10, тому що їх так багато.

За звільнення в Салоніках в 903 22 000 християн були передані арабським офіцерами або продані в рабство. У 1064 султан Алп Арслан закладені Грузії та Вірменії, голі, і тисячі були страчені. Писемні джерела з Палестини, Єгипту, Вірменії та Анатолії, де християнські райони були завойовані і колонізували, говорить нам, що християни не в змозі платити податок djizya до мусульман, а зобов'язані були доставити їх дітям. Тоді можна було б вичитати певну суму з подушного податку. Ідея була систематично розроблена за часів султана Оркан в 1326 році, так що християни у Вірменії і на Балканах буде здійснювати регулярно, щоб їхні діти мусульман в якості податку. В 9 столітті вірменський народ відчайдушно намагався кинути арабського ісламського ярма. Але армія халіфа переїхали в країну, і масові вбивства випливає, що кольорові всій країні червоний від крові. Один ісламських правил слідували інші, поки ісламський халіфат турецький взяв на себе в 16 столітті.

Правовий статус християн і євреїв в ісламський халіфат був катастрофічним. Оге Мейер Benedictson описує її в деталях:

Багато даного християнського народу під владою ісламу була заснована на принципі, що "стадо", як називали християн (вони вважалися тваринами), жили тільки на милість мусульман, "стадо" не було невід'ємні права ... християнськими підданими були раби, які Аллах у Своїй благодаті дав свою переможну дітей. Вони зобов'язані віруючі все: майно, для султана був майстром на все майно, і їх роботу. Крім того, вони повинні були платити важкі податки, для султана був власником свого тіла.

Тисячі християнських хлопчиків у віці від 4 до 8 були взяті з християнських сімей,
обрізаних, струганих і через підвищення в ісламській традиції перетворилися в тверді армії, яка протягом тривалого часу був самим страшним зброєю в Туреччині. Християни пережила приниження змиритися своїми вкрали дітей. Жоден християнин не мав право носити зброю, вони повинні були коритися або померти, і тому, що їхня віра була помилковою, так що були їх серця. Вони були поза законом, їх показання судді була дійсна тільки в тому випадку перевіряється мусульманами.

Найстрашніше, проте, була ідеологія, що іслам намагався передати на мусульман, що окупанти ніколи не зробити добру справу. Якщо вони зробили це в будь-якому випадку, це було просто вираження Аллаха, працюючи через нечисті інструмент. Крістіан враховуються кріпаків. У своєму одязі він повинен був бути іншим, щоб всі могли бачити, що тут йде невірним. Християни були зупинитися і протерти взуття кожним мусульманином, якщо він того забажає. Тканина для цієї мети завжди повинні бути проведені на християнській або єврея ... християн не дозволяється дзвонити дзвони. Їх життя було у викладанні приниження і покори. Вони працювали, але мали своїх ворогів вкрасти плоди їхньої праці. (Meyer Benedictson с. 131-132)

У 1453 році турецький халіфат був завойований столиці Східної Римської імперії, християнське місто Константинополь, і таким чином видалити останній бастіон проти ісламу. З цього віку все Балкани опинилися в руках ісламу з Вірменії через територію України, Криму, Угорщини, Боснії, Албанії та Сербії. Насильницькі кампанії в Польщі, Австрії та Німеччини аж до Нюрнберга похитав європейського континенту, які були байдужі до долі вірмен і Константинополя, до тих пір вважалося, в європейських столицях, що "святий могилі добре охороняється". Тепер вони самі були на лінії вогню. Будь-який варіант для повстання або звільнення Вірменії та на Балканах були більш віддалені, ніж будь-коли. Bloodbath слід криваву бійню. Вірмен і інших християн, як і євреї, які відмовилися стати мусульманами, залишайтеся своє життя в поданні і бідність, долю вони могли тільки врятуватися самі стають Muslms.

Найжорстокіші вбивства вірмен мали місце в роки 1876 по 1918 р. в кількох великих хвиль. Число вбитих і знищили все ще перебуває в спірною. Туреччина стверджує, що сьогодні ті, хто помер зробив це тільки тому, що повстання проти держави, і що число було досить обмежена. Насправді між 300 000 і 1 млн. було вбито в період між 1876 і 1903 рр.. У роки 1915 по 1918 систематичні вбивства ще на 1 млн до 1 ½ мільйона вірмен мали місце. Загальне число перевищує 2000000 чоловік.

Інгеборг Марії Хворих пише у своїй прекрасній книзі про Карен Jeppe, який провів все своє життя допомагає вірменським дітям, про страшну депортації, яка відбулася в 1916 році, коли ісламський халіф наказав події так жахливо, що вона перевищує ті фантазії, навіть якщо взяти до з урахуванням нацистських убивствах євреїв 25 років по тому. "Хто може чути дітей, розрізати на шматки ножицями їх матері, чи від людей полоні свідками згвалтування своїх малолітніх дочок, а потім розрізати на їх очах. Ні, ми не хочемо думати про це. Але вони зазнали це. "

Але що насправді відповідає епізодів у житті самого Мухаммеда. Його прийомний син був покарати жінку за крадіжку. Потім він обезглавлює своїх онуків у неї перед очима, і її роздирають на верблюдах, а її дочки його свідками. Мухаммад хвалить свого прийомного сина, і як оцінку його зусиль дає її дочок в рабство, а тростину з сріблястою головою.

Інгеборг Марія Хворий пише: "В Урфа, Едессі царя Авгаря, вбивства вирував протягом трьох страшних днів - і в останню ніч Турки вірменського населення міста з факелом в притулок вони шукали в кафедральному соборі міста. Пожежа великий, піднімаючи до неба, як відкликання живих факелів імператора Нерона в Римі. "(С. 15). У Німеччині священик Йоханнес Лепсіус і змін. Ломан почав великий рух серед християн в підтримку вірменського народу. У Франції, католики організували великі зусилля з надання допомоги. Там була також опублікована в журналі "Pro Вірменія" з знаменитостями, як Жорес і Клемансо. Швейцарія прийняла допомогу комітету, як Данія і Норвегія.

Данська зусилля в основному відомий завдяки невпинним зусиллям Карен Jeppe, щоб допомогти улюбленої Вірменії. Перший великий вірменський збір допомоги в Данії був натхненний короля Георга Греції. Воно було направлено на датської королеви Луїзи та її лейтенант Хеннінгс. Після цього, зокрема, християнські об'єднання "Kvindelige Missionsarbejdere" ("Жінки місіонерів") виступив з великою часткою роботу.

Депортації до Вірменії були чудові, а все вірменське населення повинно було бути усунуто не тільки в самій Вірменії, а й у всіх містах з Месопотамії через Мосул. The goal was clear: complete elimination. The coded telegrams from the Turkish minister of foreign affairs to the prefect of Aleppo, later smuggled to the west, were clear. We shall quote just two:

“On request of the Djmi (the Young Turks Committee for Progress) the government has decided to exterminate all Armenians in Turkey. Without concern for women, children, the ill, feelings or conscience, their existence shall now be put to an end.”

Later this cipher telegram:

“We have heard that some of the persons mentioned have been sent to Syria or Palestine. This is an unforgivable error. Their goal for them is only one: Nothingness”

What did the west do? Governments did almost nothing. It was left to minor church
organisations and individuals to take action. The European states had too much at stake, and how could you take part for one religion against another?

To the Police office of Aleppo!
It has earlier been announced, that the Government on behalf of the Committee has decided to completely exterminate all Armenians present in Turkey. Those opposing this command can no longer be considered friends of the government (meaning 'traitors'). Without regard to women, children or the ill, however depressive the tools of destruction may seem, without consideration of feeling or conscience, their existence must be terminated.

Minister of internal affairs, Tala'at.

This amoral attitude lead to the governments remaining passive. Ingeborg Maria Sick asks in her book “Pigen fra Danmark” about Karen Jeppe:

“They let them die. Could we have done otherwise? Yes, shouldn't we? Is Christianity a great moral power – or not? Did it stand up as one man, when the greatest political prosecution erupted, waking, praying, fight, fast with them over there? Christians suffered with them; first and last the faithful delegates, God be praised also from Denmark, and others who expended their power to ease the suffering of the martyr people.” (p. 18)

Some of those who were running children homes or in other ways attempted to provide help, paid with their lives. The punishment for hiding an Armenian was capital. On this account both Americans and Europeans were executed, but where was the outrage from the secular, supposedly humanitarian European governments? They were silent.

Already during the first major pogroms dating back to 1876 Europe was silent, and the only friend of the Christians in Caucasus was Russia. Many of the countries had suffering 400-500 years of Muslim occupation, murders and exploitation, but the European powers were busy tending their own matters or even go into alliance with the suppressors.

Kaiser Wilhelm II proclaimed towards the Muslim world that he secretly had converted to Islam, in the hope that Muslim troops would rebel against England. That was partly successful, in that Muslims contingents in India and areas of what was to become Pakistan declared jihad, in that a Muslim cannot be fighting under the sovereignty of an infidel Christian queen.

The Sultan Abdul Mejid promise

In the 19th century the Islamic empires and the caliphate were increasingly weakened, as they stiffened in poverty and corrupt suppression, all while Europe advanced economically, scientifically and eventually also religiously through a major Christian awakening towards the end of the century. Factories and churches were built everywhere. And people were hearing accounts of the horrible suppression suffered by the Christians in the countries under Islamic occupation.

Strong pressure from the Christian public caused the sultan, in order to win sympathy and support from the European governments, to in 1839 issue the Hatt-i-Sjerif declaration (“The Noble Parchment”), where the sultan promised all subjects in all his conquered territories, indiscriminately of race and religion, protection of life, honour and property. Thus the sultan initiated a string of promises of improving the situation for Christians and Jews. But for the Christians, these promises were worse than nothing.

The governments of Europe now leaned back and pointed out the extensive tolerance found in Islam. Only in the major cities, where European diplomats lived, there was a short ease of conditions for the Christians. In all other places, the conditions worsened. As written by Aage Meyer Benedictsen, the people of supremacy would never subject themselves to demands from those openly called “Infidel Christian dogs” (p. 158).

After the Crimean war, where the western powers protected Turkey and guaranteed its borders, meaning its conquests and submission of dozens of Christian people, the sultan further granted a promise to the western power in 1856: “Hatt i Humajun” (the Imperial Parchment), where he promised all his subjects civil rights. “As all religious confessions enjoy and also in the future shall enjoy freedom in all my countries, not a single of my subjects shall encounter hindrances to exercise the belief, he confesses in, and must not suffer the slightest pressure in this respect.” (Aage Meyer Benedictsen p. 159)

In order to not open up inwardly, they let their population know what the treaty signified internally by a public hanging of the Armenian Hovakoim, because he out of confidence in the promises from the treaty had reverted to Christianity after he and his family had been forced with violence to convert to Islam. As a further humiliation during the hanging a hat, symbolizing Europe, was attached to his dead body, implicitly signifying a hanging of infidel Europe. The new promise was not tested further by any other of the forced converts to Islam. But one could say that the sultan merely acted as a good Muslim by following the law of the Quran of capital punishment to those who leave Islam.

Тепер важливо, щоб показати підкорених християнських народів, який був пан, а хто раб. Грецький визвольної війни показав, що християни в даний час готові боротися за свою свободу. Їм потрібно терміново, щоб запобігти цьому. Кожен раз, коли європейські уряди поцікавився станом справ, вони були зустрінуті з ісламської сторони з розумінням, дружелюбність і горда звітності великої свободи і терпимості, яка завжди панувала в ісламі. Більшість дозволити собі бути заспокоєний.

Таким чином, султан після султана була свобода для вчинення одного за іншим геноциду проти сербів, македонців, болгар, греків і вірменів. Надалі ми будемо, зокрема, погляд на геноцид проти македонців і болгар. Так званих македонських слова данського автора Георга Брандеса (1902), ось цитата з "зібрання творів Георга Брандеса", є важливим документом у цьому контексті.

Македонський Виступ Георг Брандес (1902)

"У той час як класова боротьба як боротьба за хліб бушує в самому високому цивілізованих країнах Європи та Америки, менш цивілізованих країнах на початку 20-го століття в стані найчастіше пов'язані з середньовіччя, з щоденним приниженням і вбивств, підпали, згвалтування і всякого роду катування. Жахи викликані мусульманської Туреччини в Македонії, і ганьба щодо єврейського населення в Румунії, з кожним днем, стає все викривають, але в той же час Європа, будучи свідком винищення вірмен, стає все більш байдужим до того, що відбувається В Македонії та Румунії, на очах у всіх. (Країни, завойовані ісламської Османської імперії і насильницького освоюються в халіфат, керований за допомогою насильства і підривної діяльності).

Навесні македонської інтелігенції почав французький тижневик "Le Руху Macedonien", який повідомив турецького панування жаху тижня на тиждень. Кілька разів цей журнал додається ілюстрації до тексту, а в липні картина македонських лідерів повісили на пропозицію турків, а в серпні картина турецької військової поліції, який, стоячи з шаблями, з гордістю були сфотографовані в Монастір з вирізом від глав захопили македонці на столику перед ними.

У деяких районах європейській пресі спостерігається тенденція, за підтримки турецьких представників, щоб зобразити насильство з боку регулярних та нерегулярних турецький
війська проти християн, як відповідні для своїх злочинних рейдів. Таким чином, відчайдушна оборона придушення зображені як провокації. Бунтівний стада, яке в даний час охоплює Македонії, не утворюються за наказом революційного комітету.

Деякі фермер, чия дружина була згвалтована мусульман перед його очима в той час як пов'язані зненацька, або чиї діти були піддані годин тортур або піддаються bastonade (побиття під ногами) на краю смерті, збирає групу таких же налаштовані жертви, які хочуть взяти реванш. Деякі пастир, якому стадо вони викрали і хто володіє тільки рушницю, яку він похований глибоко в лісі, на всякий випадок, збирає невеликий вибір інших desperates навколо нього. Найчастіше ще молодий учитель чи лікар переслідує турецької поліції, йде в гори, тому що він вважає за краще смерть тортури, що чекає його у в'язницю. Навколо нього збираються десятки інших переслідувань чи загрози як
себе, молоді люди, які були прикуті і збитими, як і всі, хто поліг в руки турецьких мусульман.

Who can wonder about their savagery, when they escape the torture? Five farmers in the village of Eksjisu, and the teacher in Zelemitsje, Natsef, were after being whipped under their feet subjected to the torture that consists in the skull being squeezed with tongs until it squeaks. Then buried to their necks in garbage to remain in this state for three days, then hung up heads down. Two of them died thereof, the four others were taken to Monastir and escaped. Scenes like these take place literally on a daily basis all year round, all over Macedonia. When the magazine “The Macedonian Movement” in recent weeks not has been published, it is probably explainable by the country being completely ablaze. Through the Austrian magazine “Die Zeit” we are being kept updated on the most important matters in the Macedonian issue.

The first thing undertaken by Turkish troops when arriving to a Macedonian village is to demand the delivery of all weapons. If you are scared into delivering them, the soldiers start the pillage. Thus the unhappy population survives under a regime of terror. The battle between the soldiers and the guerrillas is conducted with a passion and disregard for danger unprecedented in military history.

In Kadion near Perlepe a small group of rebels were surprised by the Turks in an old tower. They defended themselves an entire day and part of the night, and when they had exhausted their supply of gunpowder killed themselves with potassium cyanide. When the Turks entered the tower at dawn, they found seven bodies. Leader of the group was Metodi Patsjef, a young teacher from Ukrida, lively, energetic, loud, known for being outspoken against the Muslim rule, and sentenced three years prison for murder, in spite of his innocence and the presence of an alibi. When he was released from prison, where he had met others innocently jailed like himself, he had only the single wish to take revenge on his executioners. He found death trying. Will the same happen to all other brave leaders against the Muslim occupation that happened to him? Will we see the Macedonians share the fate of the Armenians?”

No European popular movement was strong enough to make their governments interfere. While the population were taken by the dawning Christian awakening, the politicians were of a different kin. For them only cold calculations and realpolitik were taken into consideration. The political calculations won, and in particular the distrust towards Russia. Russia had repeatedly intervened with force to protect one Christian population after another, when the massacres became too violent, but the secularized European governments would not let religion influence them. They were worried that the Tsar and Russia would have too great influence over the Christians in the Balkans, in Greece and in Turkey. England and France repeatedly forced the Russian relief troops back with threats of interventions and talk of the good intentions of Turkey.

To what extent the political calculus was decisive can be seen from the British Bluebook-Turkey 1876, which is a reply from the British representative in Constantinople (Istanbul), Sir Henry Elliot, to the British minister of foreign affairs. His words reveal with no hesitation the terrible truth of the so-called civilized European policies. This Bluebook is written on the occasion of the indignation among the Christians in the British population after the killings in Bulgaria.

He writes: “We can and should feel enraged over the useless and dull hardness with which the Bulgarian liberation movement was crushed; but the forced position in which England finds itself, demanding to refrain from any changes detrimental to ourselves, must not let us influence by the question of how many lives were lost in Bulgaria; the terrible atrocities cannot be enough reason to give up our policies, which should rightly be followed out of regard to our welfare.”

It was this policy of closed eyes towards the transgressions of Islam, conquests and slaughters, that made possible for one genocide to follow another on European soil: Serbs, Jews, Greeks, Macedonians, Bulgarians, Armenians. And the same can be heard today, when apologists, being indifferent to the Islamic genocides, praise the openness and tolerance of Islam as well as the beauty of the Quran.

The massacre on the Bulgarian population

In 1876 an article about the massacres in Bulgaria reached the English through an article by the American journalist JA Mac Gahan, who was employed at The London Daily News. He had arrived to Istanbul (Constantinople) three months after the massacres and travelled on into Bulgaria to see with his own eyes what had taken place. The article presented to the English on August 7th 1876 was but a small selection of the terrible stories, which later became an entire book, and was to guide the journalist for the rest of his life. Here follows a short excerpt of his arrival to the Bulgarian city of Batak. The Christian population in Bosnia and Herzegovina had rebelled against the Islamic occupation forces. Soon also the Bulgarians got restless. The suppression had been too brutal. But the attempts of liberation lead to terrifying massacres.

Gahans description of his arrival to Batak goes as follows:

“I counted, while I was still sitting on the horse, about 100 craniums of women and children outside the city, all craniums completely cleaned by animals. We then entered the town. On both sides of the roads were heaps of skeletons amongst the ruins, or fully dressed where they had stumbled. It was skeletons of women and girls with shoulder-long brown hair. We reached the church. Here the ground was entirely covered by skeletons, craniums and rotting, dressed bodies. The stench was unbearable. Then I entered the graveyard. The entire graveyard was filled with bodies stacked one meter tall, only partly covered by earth. Everywhere small hands, feet and heads of children with the prettiest hair was peeking out. Inside the church matters were worse. On the floor was heaps of rotting, uncovered bodies. I had never experienced anything as shocking and terrifying. … In the school, which used to be a beautiful building, 200 women and children had been burned alive.

Everywhere in the city the same scenario repeated itself … The man who committed these atrocities – Achmed Aga – has now been promoted by the sultan and remains governor of this district. No crime committed by the Turks were ever punished or even prosecuted. The persons behind the terrible actions against the inhabitants of Batak were thinking they were preforming the work of Allah.” (Poul Fregosi s. 394) A Bulgarian Muslim fifth column unit had even assisted the Turks in massacring their own people.

The congress of Berlin in 1878, which was presided by Bismark and had participants from Russia, Austria, England, France, Italy and Turkey, forced the sultan to yield Bulgaria, Romania and Serbia freedom from Muslim occupation and suppression, which initially ended 500 years of violent Muslim colonization efforts, which however has been resumed during the last 20 years with the Islamisation of Kosovo, which includes destruction of almost all ancient churches through detonation, demolition or burning, and the expulsion of the original Serbian population.

Lecture by Georg Brandes in Berlin February 2nd 1903

This lecture was held after the two “lesser” genocides on the Armenians in 1876 and 1894-96 etc. up to 1900. The number killed in these years has been counted anywhere from 300.000 to a million, according to which author one refers to. Brandes had not experienced the genocides himself and had not travelled there, in contrast to for instance Karen Jeppe. His sources were mainly Aage Meyer Benedictsen as well as German and English articles.

"Навіть правителі сьогодні змушені брати до уваги сильну і рівномірно йдеться думка, і тому важливо, щоб кричати, до тих пір, громадська думка пробуджується у всіх країнах. Органи померлих дітей на вулиці, убитих прихильниками "Релігії світу". Не в останню чергу в німецьких землях. Вони всі знають, що турецькій Вірменії протягом останнього десятиліття була сцена такі жахи, що встановлений світової історії навряд чи повідомляє нічого подібного навіть в найгірші часи. Ніхто не раніше, ніж ми випробували це, думав, що все населення може бути проведено з урахуванням таких вимагань, тортур і масових вбивств. Кров сотень тисяч кричить в небо ...

Я знаю, що Туреччина є влада пов'язана з Німеччиною узами дружби. Підвищення ... причина для вірмен в громадській думці Німеччини може зараз мати вирішальне значення. Якщо у вірмен нічого не відбувається для них, але їх лиха, було б неможливо відмовитися від їх участі. Вони страждали, що навряд чи можна говорити, а тим більше описав, як у слухачів буде проводити свої руки до вух. Просто про те, що 300,000 життів були втрачені робить лише поверхове враження, і не викликає багато творчої енергії.

Який сенс, наприклад, повідомлення, що в 1894 році три тижні довго різанина сталася в селах навколо Musj, що чоловіки, жінки і діти байдуже були вирубані, що скрізь насильство було скоєно по відношенню до жінок, перш ніж вони померли, що ви могли б дати 200 або 300 жінок на час солдат за згвалтування, перш, ніж вони були вбиті в багнети і шаблі!

Що користі, розповісти, що німецький мандрівник звіти з місця: В Kendranz курдів дали один одному слово, щоб згвалтувати будь-яка жінка у віці від 5 і вище! Або сказати: в іншому місці до 60 молодих жінок і дівчат були замкнені в маленькій церкві, доставлений солдатів за згвалтування, і, нарешті, вбили їх. Кров в кінцевому рахунку висипали через двері церкви. Для того, щоб незабутні враження, потрібно вдаватися в подробиці. Це сотні тисяч були вбиті робить менше враження, що, як вони були вбиті в індивідуальному порядку. Жінка впала на коліна і благав солдатів пощадити її життя - насправді два життя. "Чи є це хлопчик чи дівчинка?", Солдати кричали. І вони ставлять сім medsjidie на хлопчика. "Тепер, давайте подивимося!", І розрізали їй живіт. Людина, що стосуються цього можна зв'язати всі обставини і імена свідків. В іншому місці курди взяли в разі, якщо вони змогли скоротити глав чотирьох дітей в один удар, і оселився ставку на очах у матері.

В Trebisund в перший день кривавої бійні вірменської виходу хлібобулочних виробів, де він купив хліб за жорстоке дружину і дітей. Він був здивований бред група мусульман. Він благав про помилування. Зробив вигляд, що приймають, щоб не нашкодити йому. Він вважає, що їх і дякує їм щиро. Але вони були просто робить жарт. Вони пов'язують його ноги разом. Вони відрубати одного боку, і б'є йому в обличчя криваві руки. Потім відрубати з іншого боку. Потім вони пропонують йому зробити хрест, а інші пропонували йому кричати голосніше, щоб його Бог може почути його. Один відрізає вуха, в першу харчування їх в рот, а потім викинути їх в обличчя. Інший кричить: "Уста Еффенді повинен бути покараний за відмову такі смачні закуски!" І вони вирізали мову. "Тепер він більше не може поносити». Один вискакує одне око. Жахливо контрактом особа, спазми бідне тіло заохочувати цих фанатиків: вони вискочити інше око і відрізає ноги, перш ніж дати йому остаточний варіант від удару кинджалом в горлі.

(Багато пані плачуть, інші встати, чимало покинути зал.)

Пізніше, у своїй доповіді від англійського консульства в Erserúm сцена описана з села Semál, що відбуваються до кровопролиття: Вірменська Азо відмовився перетворюючись в деяких з найкращих людей на місці. Мусульманський суддя Таліб-ефенді і два турецьких капітанів нехай буде катували всю ніч. Спочатку він отримав bastonade (розширений побиття під ноги з палицями). Потім вони зв'язали його голим зі зброєю поширилася на два виступи, і порка почалася. На жаль не міг рухатися кінцівки; скорочення в особі показав його страждання. Чим більше він кричав, тим більше вони побили його. Він просив його виконавців, щоб убити його. Він спробував зламати його череп з уступами. Було попереджено.

Коли він все ж відмовився свідчити проти свого власного, не хотів, щоб заплямувати себе кров'ю невинних, Таліб спочатку давайте бороду вирвати щипцями, то нехай його тіло лікувати розпеченим залізом, спалювали його на руках, на обличчі, ноги і навіть більш чутливі частини тіла. З світяться щипці його мова була спалений. Три рази він втрачав свідомість, але залишався зухвало. У сусідній кімнаті його дружини і дітей, застиг від страху, були змушені слухати його страждання.

І тоді тюремне ув'язнення в Бітліс, наприклад, де ув'язнені, пошкандибав разом сотні, часом не в змозі ні лежати, ні сидіти в жахливій бруду, теж голодували і піддавалися тортурам. Я знаю, що і відчував це. Ти - моя аудиторія - чули мене з незадоволенням. Ви натиснули себе, щоб не кричати на мене: "Досить! Досить! "

Я помітив, що багато дам покинули зал. Це був жахливий слухати це. Я прошу вас помножити страждання я розповів вам кілька сотень тисяч, і розглянути те, що пані з Берліна не витримав слухань, вірмени постраждали в сто тисяч разів.

Це відбулося в наш час, в попереднє десятиліття, чотири-п'ять днів подорожі звідси - і ми повинні дозволити цьому статися, і не зробили нічого, щоб запобігти цьому. Довгий час Європа була попереджена. Підготовка до вбивств в Sassún було так, що громадськість англійською консульстві в Erserúm в довгому звіті просив захисту для вірменського народу. Англія відмовилася від "втручання у внутрішні справи дружньої держави.». Це вічна формула.

І це нечувано: Те що Європа більше не є неосвіченим, ці звірства тривають. До сих пір вірмени вкрали свободу, власність і скоротити в балах. Я можу привести приклади сотнями.

Один приклад: на 3 липня 1900 п'ятсот курди оточили село Spaghánk. З куль, шабель і багнетів вони пішли на роботу. Жінки і діти вибігли солдати просять про пощаду. Найменші були, як і раніше живий і кричати, підняв в повітря на багнетах, жінки були роздягнені, насильству і вбитих. Сільський священик, літній 80, були обидві сторони рота і розрізати його щелепи витягнув. Живіт вагітної жінки Timene, одружена з помічником священика, було розрізати, дитини розрізається на частини і жінка вбиті, вдарив 50 разів.

У 1878 році патріарх вірменської церкви Нерсес, відправляти людей з буквами розширення на конгресі в Берліні. У нього було щастя, щоб конгрес розвиток статті 61, яка з'являється, щоб забезпечити майбутнє вірмен. Ця стаття, обіцяє ще невиконаними, залишається надія любого друга вірменського причина повинна чіплятися.

Європа, схоже, взяли пригніченою під свій захист. На жаль, участі не була призначена не на жарт. І та обставина, що вірмени наважився направити своє звернення до Європи накликала на себе гнів і гіркоту по відношенню до них в турецькому уряді.

Вірменський інститут в Константинополі (Стамбулі) була закрита, викладання вірменської історії, монтаж, проведення сторонами, лекції і т.д. заборонені. Преса була піддана жорстку цензуру. Висновки і переслідування збільшилися в частоті. Курди були організовані проти вірмен як кавалерійських полків під назвою Hamidiéh. Султан умови, що ці нерегулярні війська від свого імені і відпустив їх на нещасних сусідів грабувати їх і побили їх. Коли вірмени взяли опір, уряд повинен був виправдань застосовувати тортури маси і масові вбивства для того, щоб викорінити невірних, тобто християнин, населення.

На конгресі в Берліні Османський уряд був у статті 61 зобов'язалася прийняти необхідні реформи, гарантувати безпеку вірмен, а також нести відповідальність Тому час від часу. Сторони, що підписали було надано право нагляду за здійсненням цих заходів. Через 15 років після Туреччини заспокоїв західних держав по порожньою риторикою.

І якщо Туреччина тоді мотивований сам відповісти на наполягаючи відзначає англійський, російський і французький представники, прийнявши масовий кровопролиття, вони були тільки рекомендується робити це, - зізнався навіть охоче і добре поінформованих патріот мандрівник Павло Рорбах - тому що відмінні відносини з Німеччиною дозволило турецькому уряду. У зв'язку з відсутністю єдності вони могли проскочити і змусити замовкнути вірмен за допомогою багнетів і списами, гострими шаблями і розпеченим залізом, згвалтувань і підпалів.

Ніхто не може заперечувати, що окремі німецькі жінки і чоловіки показали себе корисними. Німецький щедрість подбав про сиріт і допомагав підняти їх. Всі також знають, мова Едуарда Бернштейна, і це всім відомо, що така людина, як Лепсіус, який переконливо втратив священик робочих місць для цього, кинув у все для того, щоб ставитися до своїх колег німців правду про вірмен.

Тим не менш, без тісного зв'язку між Німецької імперії, і турецький уряд, найбільше політичне злочин минулого століття не було б можливим. Тому дуже важливо, не в останню чергу в Німеччині, щоб створити думку в підтримку вірменського народу.

У самій відомої древньої ісландської саги жінка кидає кривавий плащ його вбила чоловіка за родича, який показав невеликий нахил, щоб взяти її частини, для того, щоб зрушити його, щоб помститися загиблих. В цьому випадку ніхто не вважає помсту. Але якщо б можна було скинути плащ, жорсткий кров'ю вірменських жертв, на плечі німецького народу для того, щоб рухатися німецького уряду з вимогою безпеки і свободи для залишилися в живих давньої і почесною вірменського племені, це було б вельми корисним.

(Збірник робіт Брандеса, обсяг XVII)

Геноцид проти вірмен, 1875-1876

У 1876 році новий султан вступив на престол в якості лідера ісламського халіфату, Osmannic імперії. Мухаммед був свого часу був прем'єр-міністром, верховним суддею та командувачем армією, і він пішов халіфів, які мали великі ж потужності. Халіфат, який був створений відповідно до ісламським законом, включені найбільш важливі з областей, завойованих ісламом: Сирії, Єгипту, Лівану, Іраку, Туреччини, Вірменії, Курдистані, Греції і, нарешті, Константинополь, який був перейменований в Islambul. Крім того, ці області за Константинополем також були завойовані: Румунії, Болгарії, Албанії, Боснії та Сербії.

Велика частина завойованих областях були повністю християнських країнах, але спеціального ісламського закону, який заважав звернення мусульман в християнство, і означає, що діти від змішаних шлюбів були змушені стати мусульманами, і той факт, що звернення в іслам було обов'язковим для осіб, які займають державні офісів, викликаних частка християн падати, тоді як мусульманські збільшилася. Спеціальні ісламські податкові війни, мусульманські країни могли тільки бути витягнуті з немусульман, була, як наслідок, багато відчували себе змушені стати мусульманами, якщо б вони були, щоб вижити важкі часи.

Тим не менше, навіть при сходженні Абдул Хаміт як султан в 1876 році, тільки 40% населення в самій Туреччині були турками. Курди були мусульманами, але навіть у 1900 році 9000000 християни жили в районі, які є сучасної Туреччини. Сьогодні, всього лише через сторіччя, тільки 50 000 залишилися. Що сталося з рештою?

Абдул Хамід хотів зміцнити владу над мусульманським населенням приглушений по-новому. До тих пір, іслам знищені число християн, змушуючи їх, щоб доставити їх дітям мусульман, і багато християнських жінки були включені в мусульманських гаремах через брак. Новинка була повністю знищити християнське населення. Серед суб'єктів султана вірмени були самими старанними і успішним. Протягом більш ніж тисячоліття вони вижили мусульманських переслідувань і знищення спроби. Кожен раз, коли вони виникали знову і став економним трейдерів культури, де мистецтво і поезія були високо оцінені.

Інструменти, використовувані султана Абдул Хаміт були турецька армія і турецька поліція, і курдського народу, які є мусульманами. Він обладнаний сучасною курдів гвинтівки і дав їм відповідні військові навики. Serpouhi Tavoukdijan пише в своїй книзі "Іноземні", який в обмін на зброю їх завданням було вбивство вірмен. Їм було дано право гвалтувати вірменських жінок безкоштовно страти і дивитися вірменські будинки і магазини, що належать вбитим.

На початку вірменам миритися деякий опір, незважаючи на майже повну відсутність зброї. Потім Абдул Хамід зміцнили курдів з регулярними турецькими військами і нехай оголосити «священну війну» проти невірних в країні. Нескінченні вбивства цивільних осіб зламав втратити, виконані турецькі підрозділи армії і цивільних мусульман. Вбивства були здійснені в східній, західній, північній та південній Туреччині, скрізь вірмени мали бути знайдені. Тому багато хто з них були вбиті і померли ", що старанний захисник ісламу змушені були визнати, що вірмени не можуть мати особливу небезпеку для Османської держави, по крайней мере в наступний раз поколінь. Він був змушений оголосити священну війну закінчив. "(Tavoukdjian, стор 18.)

Він був змушений зробити це в декількох країнах, в тому числі Франції, були попереджені про систематичне геноциді, що відбуваються в ісламській імперії. Європейські країни до цих пір перетворився закривати очі на геноцид і страшні гноблення, понесені християнське населення там. Але вбивства тривали у віддалених районах.

У січні 1896 року буклет був опублікований в Лондоні під назвою "нав'язливий жах у Вірменії" (підзаголовок: "Хто буде проклятий за це») чорна сторінка фронту кривавий покрита червоними буквами це 64-сторінковий буклет, який повинен був попереджає британців подій. В буклеті описується страшна різанина в Туреччині 1875-1876 і попереджає, що в рівній мірі страшні події могли б бути на їхньому шляху. У буклеті також надає статистику вірменської різанини знайомства з 30 вересня до 30 листопада 1875 року. Це оригінальні турецької статистики.

Тут йдеться, що у вірменських містах голод скоротив населення 75000 і в селах число скоротилося на 350 000. Крім цього йде безпосередньо число вбитих вірмен: в містах Вірменії, 20000, 3300 села. Менш ніж за рік в цілому 2500 села були повністю усунені. Статистики, які виконували вбивства також надається.

In Constantinople only 172 were murdered. This was done by the police on the 30th of September. In Trebizunt the Turkish army killed 800 with assistance from civilian Turks. In Baiburt on October 13th 1000 Armenians were killed by Turkish civilians. In Bitlis on October 25th 900 were killed by soldiers and Kurdish Muslims. In Kara Hissar on October 25th 450 were murdered by Turkish military and Turkish and Kurdish civilians. In Erzerum on October 30th 800 were killed by civilian Turks and Turkish military. In Urfa on November 3rd 300 were killed. In Arabkir on November 6th 2000 were killed by Kurds and Turks. In Malatia on November 6th 250 were killed. In Haarpoot on November 11th 1000 were killed by Turkish soldiers and civilians Turks and Kurds. In Sivas on November 12th 1200 were killed by Turkish soldiers and civilians In Marsovan on November 15th 125 were killed by Turks. In Cesarea on November 30th 1000 were killed by Muslim Kirgisians and Turks.

The list is much more comprehensive, but the dates and the exact number of killed Armenians is lacking for many cities. The huge number who subsequently starved to death were victims of new laws forbidding Armenians to purchase food, which caused hunger and death, first among the Armenian population in the cities. The trade ban was total, all selling to and buying from Armenians was forbidden. The book relates that in Erzerum, after the relatively modest massacres of 800 killed, 5000 Armenians remained, who had no possibility to purchase even a single slice of bread.

As most Armenians lived in villages, a different tactic was applied here, namely the total destruction of the villages and every kind of Armenian agriculture and crops. The only persons permitted to buy food and survive were those who had converted to Islam. The message to destroy the Armenian villages was distributed through the mosques and passed on to the faithful muslims: “According to the Sunni-law, the killing and plunder of infidels is as much an act of worship and prayer.” (p. 51).

If the Armenians got any notion of what was about to happen, they went to the village leaders, who told them that they had nothing to fear, they were under protection. A few days later a common signal was given in the village, whereupon the Muslim neighbours and soldiers attacked the Armenians, looted, raped and murdered in a frenzy. After a few days of killing the surviving Armenians were ordered to dig mass graves, throw the bodies therein, and burn them in the same fashion the prophet in his days had mass graves dug out for the unarmed Jews in Medina.

The author continues to describe how surviving women and children after the example of Muhammad in Medina were distributed among Muslim men and became forced converts. (p. 51-52). The booklets adds a further warning: “It appears that the plan to exterminate and destroy Armenian villages, which turned out to be a huge success, will be applied to other minorities of the caliphate, and that already now a regime of terror is ruling Constantinople (Istanbul) (p. 52). The booklet, authored by WT Staed, was intended to warn England against the horrors still to come from Muslim side against non-Muslim minorities in the conquered territories, and was therefore printed in large stocks and sold at only 1 Shilling apiece. But it became known only in Christian circles. The rulers and people in power turned the deaf ear to it and thereby became accomplices to some of the worst genocide in the history of mankind.

The Sultan Abd-Ul-Hamid massacre 1895-96

The genocides of sultan Abd-Ul-Hamid were ordered from the highest place, the sultan himself, with active participation from the entire Islamic clergy and thousands of imams. Most of the large massacres had so far taken place in the outskirts of Persia and Mesopotamia, but the new sultan decided that the battle against the Christians should take place at the heart of the empire. The original population should be eliminated for good, and Turkey, originally a Christian country, should now become purely Islamic.

Islamic law commands that people and religions conquered by Muslims must be exterminated if they do not belong to the three protected groups: Jews, Christians and Zoroastrians. Therefore Buddhists and Hindus were killed without mercy wherever Islamic armies conquered new territories. A Buddhist and a Hindu had the choice of converting to Islam or be killed. Now sultan Abd-Ul-Hamid applied the same rule to Christians inside the empire: Either become Muslims or die.

The killings were initiated in the summer of 1894 in the city of Sussan, where 1200 Christians were killed, men, women and children. They were, however, not given the opportunity to become Muslims. Furthermore some Christian women were taken as plunder, that is, slaves for the sexual use of Muslim men.

Initially the sultan disguised the killings by increasing the tax on infidelity to prohibitively high levels. When the citizens were unable to pay, the sultan as punishment gave the Muslim Kurdish neighbours freedom to kill Christians in the area, and as a reward take over the houses and lands of the infidels, in accordance with the promises of the Quran that the faithful may take over the lands of the infidels. This order was subsequently extended to one village after another. If any village chose to defend itself, the Turkish army would attack them with cannons. The first order from the sultan to the Kurdish Muslims went as follows: “Take from the Christian dogs what you desire.”

When the killings became known, England demanded to know what was going on, and demanded inspectors placed in Constantinople. But the sultan denied all demands and used his right to 'taqiyia', that is lying towards infidels for the good of Islam: He denied all guilt and told that all the stories were only due to rumours and slander initiated by the Armenians against Islam.

Using his best acting skills, the sultan pretended to be deeply insulted by the English accusations and demands, and took contact to the pope in Rome requesting protection of the innocent (himself!). (Aage Meyer Benedictsen p. 2) While the west was conducting polite diplomacy and the sultan calmed the European worries, he simultaneously prepared for the final showdown with the “Armenian slanderers and hate preachers”. The first demand was for all Christians to hand over their weapons. Which were subsequently distributed to their Muslim neighbours! “

All was now prepared, and the time came around. It is clear that the killings were perceived by the general public as the will of the sultan. It was also obvious that they were executed according to minutely executed and guided plans, that they started and stopped on cue. And it is clear that not a single of the murderers or rapists ever were punished, and that leading civil servants were rewarded and promoted for their participation, while the reluctant were removed or punished. This was no spontaneous outbreak of fanaticism or public rage.” (Aage Meyer Benedictsen p. 193)

Trumpets blowing or the muezzin calling to prayer from the minarets initiated the genocide in each location, and trumpets sounding from the mosques ended each round of killings. Care was taken not to kill Europeans, as that would cause problems. The population was killed and their The Armenian Katholichos Mekrtitj Crimean “Hajrik” property divided; this was used as a lure to intensify the killings. The killings were undertaken with such discipline that a single gesture from an unarmed gendarme could keep the murderous mob away from American property.

The overture to the killings took place in Constantinople on September 30th 1895 and continued in Trapezunt, where the Armenians were driven out to be thrown in the sea and drowned. This procedure continued in the cities Erzingian, Baibuart, Bitlis, Erzerum, Arabkir, Diabekir, Malatia, Kharput and Sivar, and culminated in the terrible Christmas killings in Urfa 1895.

At Christmas the entire Armenian population of Urfa was rounded up and locked into the Christian cathedral, which was then set on fire. 1200 burned to death. Later killings took place in Constantinople and in Van in 1896. The written orders in the city of Arabkir is typical for the orders preceding the killings:

“All who are children of Muhammad, must now perform their duty and kill all Armenians, plunder their houses and burn them. Not a single Armenian must be spared!” Thus was the order of the sultan. “Those who do not obey this are to be considered Armenians themselves, and killed. Therefore every Muslim must show his obedience to the government and Islam by first killing the Christians, who lived in friendship with him!” (Meyer Benedictsen p. 195-196)

The supreme military leader of Anatolia in Erzingian distributed this command with an additional remark: “Kill the pigs.” The mob, who were incited to the killings and confiscating their property was protected by regular units of the Turkish army, who immediately opened fire if the Christians sought to defend themselves. They would either use cannons against the housing areas or merely watch passively.

“Left behind in the disgraced, destroyed homes sat the women and children among the bleeding bodies of their kin, themselves stiff from horror. In some places also the women were killed, but in most places the victors merely subjected them to abuse, rape and looting, and numerous flocks of orphans would wander about. The Armenian killings were initiated by the Turkish administration in order to gain the understanding and support of the Muslim population! (Meyer Benedictsen p. 195-196)

The intention was to use terror to drive as many as possible to Islam. That was the essence of the Abd-ul-Hamid plan. Therefore all men had to be murdered. Women could pass as slaves in Muslim homes, and children raised to be Muslims by killing their parents. This brought the caliph closer to his goal, the complete elimination of the original Christian population, whose country the Turks had occupied. The Turkish authorities in several instances gave the Christian population hits that by circumcision and conversion to Islam they would avoid death, “for this is the will of Allah and the prophet!”, it was said.

With high-strung forced ceremonies and circumcision of hundreds of Christians it was confirmed that they wanted to avoid death. At the same time it was made clear that those who did not follow suit could expect a terrible death. In particular in the provinces of Sivas, Bitlis, Van and Diabekir villages of forced conversions could be counted by the hundreds.

In 60 villages in the province of Karput not a single priest was left alive, not a single church remained. 568 churches in this area were levelled, while another 282 were converted to mosques. In a total of 559 villages those Armenians who survived the massacres were forced to convert to Islam. After the massacres all crucifixes were broken in public, the holy Bible spatted upon, its papers torn out and used for toilet paper.

An example shows what would take place if one would not forsake ones faith. In Biredjik, where 240 families who refused to become Muslims were destroyed, one old man was made an example of what would happen to the Christians who refused to become Muslims. When he refused to swear off Christ, he had his clothes torn off and was placed on burning charcoal. While he was writhing in agony, the Bible was held before his eyes and he was told to find some prophecies in the Bible worth trusting. Then he was nailed to planks. It happened several times that the instructions in the Quran to crucify the infidels was carried out. Then they shouted at him: “Call upon England! Call upon your Christ! Let him take you down!”

The worst fate awaited the leading Christian Armenians: teachers, doctors and priests. First they were arrested, then subjected to terrifying torture. Their hair was scorched with fire, the remaining hair and nails pulled out with tongs. They were then hanged for hours head down, while the executioners burned holes in their bodies with glowing rods. Often their wives and children were forced to watch the gruesome torture.

As the atrocities continued, more and more Armenians sought to defend themselves. As they had no weapons it was difficult, but in Zeitun in Kilikia seven Armenian villages defended themselves along with four Turkmenian. These villages were like birds nests on the sides of mountains. 10,000 inhabitants here resisted the attacks of 60,000 Turkish soldiers from November 1895 through February 1896. The population of Zeitun was spared after interference from the English Consul.

But what else did Europe do during this?

Нічого. They preferred to maintain friendly relations with Turkey and the sultan. The
words of the sultan that it was just a set of unfriendly rumours against Islam were believed! “Islam is a religion of peace!” It was repeated over and over. This soon caused trouble for the sultan, for how to exterminate the Armenians in Constantinople, where the European diplomats were located?

The opportunity came in 1896. In order to attract European attention and help, 20 young Armenians occupied a bank and threatened to blow up the building, unless the Europeans helped them avoid total annihilation. They miscalculated. The sultan issued a statement declaring that Armenians were now attacking Turks everywhere, and that strict punishment was due.

Next day the systematic cleansing of the Armenians commenced. Quarter for quarter they were taken away and murdered. Thousands were beaten to death with clubs and iron rods. Long rows of horse charts were lined up to drive the heaps of bodies away from the streets. The killings lasted two days and stopped as suddenly as they had started. In these two days 6000-7000 Armenians were killed in the city, while the European press declared their understanding for the need of the Turks to defend themselves! In Germany, though, Dr. Johannes Lepsius in his book “Eine Anklage” (An Accusation) systematically documented the genocide through eyewitness accounts. But nothing happened.

CONTINUED HERE .

Коментарі

Зворотні посилання

• The Turkish genocides :: Liberties Alliance | Breaking News 24/7
• The Turkish genocides :: Liberties Alliance | macedoniatoday
• Denial of the Armenian Genocide :: Liberties Alliance